Перетворення гранітного блоку в гладку плиту — складний технологічний процес, який вимагає спеціалізованого обладнання, досвіду і дотримання режимів. Розпилювання — перший і найважливіший етап, від якого залежить якість всіх подальших операцій. Неправильно розпилена плита може мати відхилення по товщині, мікротріщини або сколи на краях. Розберемо, як це відбувається на сучасних виробництвах.
Основний інструмент — алмазний канат або алмазні диски діаметром від 600 до 3500 мм. Канатний розпил використовують для відокремлення блоків від масиву і розрізання блоків на заготовки. Дискові пили — для точного розпилу заготовок на плити заданої товщини. Водяне охолодження — обов'язкова умова: без нього алмазний сегмент перегрівається вище 800 °C і втрачає режучі властивості. Вода також видаляє абразивний пил і запобігає мікротріщинам від термічного шоку. Щоб побачити результат технології, подивіться, які пам'ятники з граніту Гостомель виготовляють за сучасними стандартами: рівність плит, чіткість кутів і відсутність сколів — ознаки якісного розпилу.
Алмазний канат — сталевий трос із впресованими алмазними бусинами. Канат натягується між двома шківами і рухається зі швидкістю 15–25 м/с. Подача блоку — 5–15 см/год залежно від твердості породи. Для граніту міцністю 200 МПа швидкість різання нижча, ніж для 150 МПа. Витрата води — 10–20 л/хв на один різальний вузол. Перевага канату — можливість розпилу блоків будь-якої довжини і мінімальна товщина пропилу (8–12 мм), що економить матеріал. Недолік — нижча точність порівняно з дисковими пилами.
Дискові пили встановлюються на мостові верстати з ЧПУ. Диск діаметром 2000 мм здатний розпиляти плиту шириною до 800 мм. Товщина пропилу — 6–8 мм. Подача — 1–5 м/хв. Точність по товщині — ±1 мм, що важливо для подальшого шліфування. Сучасні диски мають сегментовану конструкцію: корпус із сталі і ріжучі сегменти з алмазного порошку та металевої зв'язки. Сегменти можна замінювати, що продовжує термін служби диска. Для різних порід використовують різну концентрацію алмазу і твердість зв'язки.
Вода виконує три функції: охолодження, змивання шламу і зменшення вібрації. Температура різального зони без охолодження досягає 1000–1200 °C, що призводить до термічних тріщин і відшарування поверхневого шару граніту. Охолоджена вода підтримує температуру в межах 40–60 °C. Шлам — суміча води і кам'яного пилу — відводиться в седиментаційні басейни, де осідає і потім утилізується. Частина шламу переробляється на будівельні суміші. Витрати на воду і її очищення складають 3–5 % від собівартості розпилу.
Після розпилу кожна плита проходить візуальний огляд і ультразвукову дефектоскопію. Прилад визначає наявність внутрішніх тріщин, порожнин і зон зниженої щільності. Плити з дефектами відбраковуються або йдуть на переробку в щебінь. Допустимі відхилення: по товщині — ±1 мм, по діагоналі — ±2 мм на метр довжини. Якісно розпилена плита має рівні краї без сколів і однорідну структуру на зрізі.
Чи можна розпиляти граніт без води? Технічно так, але якість плити різко падає. Сухе різання використовують лише для демонтажу або при відсутності води на об'єкті.
Чи впливає швидкість розпилу на міцність плити? Ні, міцність залежить від породи. Але висока швидкість може викликати мікротріщини, які знизять морозостійкість готового виробу.